Засідання клубу "Проби пера"
Пам’яті Шевченка
(добірка поезій)
Скільки весен і
літ промайнуло,
Як немає тебе
серед нас.
Серце сумом в
усіх огорнуло,
Коли згадуєш
ім’я – Тарас!
Ти навіки лишився могутнім,
Україна тебе пам’ята.
«Заповіт» твій лунає столунно,
«Катерину» читають в свята…
І ніколи, ти
чуєш, ніколи
Не зречемось ми
ім’я твого!
Понесемо у гори
і доли
Твій «Кобзар» як
частинку свого!
*
* * *
* * *
Великий наш
Тарасе!
Тебе ми
памятаєм:
У школі на уроках
Життя твоє
вивчаєм.
Воно для нас, як приклад,
Дороговказ в майбутнє…
Візьмем з собою в діло
Ми слово твоє путнє!
Ти є для нас
святиня,
Наука і культура.
Хай «Заповіт»
твій лине,
А «Сон»
розбудить мура.
* *
* * *
* *
Була весна
чотирнадцятого року,
Коли родився ти,
о велетне землі.
Важкий був час:
кріпацтво лізло боком,
Ні жодних прав,
ні хати на селі.
В Кирилівку дорога… Може, краще
Там буде, ніж у Моринцях було.
Та де там, навіть зранку натще,
Й до вечора всередині гуло.
Один рятунок – в
пана Енгельгарда.
Тут було легше,
навіть спав і їв.
Якби був знав, а
як то ляже карта,
То до тринадцяти
вже, мабуть, б онімів.
Та панові цьому ти віддаєш належне.
Якби не він, художником б не став.
Тоді вночі він відвернув пожежу,
Як ти заснув. Та користь пану дав.
Ночами білими у
Літньому саду
Ти вперто так
змальовував скульптури.
Все зображав
уміло, до ладу,
Що на папері, те
тотожне до натури.
В науку до Ширяєва тебе
Віддав твій пан, йому велика дяка.
А потім Академію мистецтв
Закінчить не завадила біда ніяка.
Як результат
твоїх навчань
На світ
з’явилась «Живописна Україна».
Скільки потрібно
тих старань,
Щоб Україна поставала
– не руїна!
*
* * *
* * *
Роки летять.
Позаду літ тринадцять,
Попас ти вівці,
воду наносив,
І козачком
побув… Немов у сварці
Минуло все, і
ніби слід застив.
Ти довго йшов до свої мрії – волі,
Траплялось терня на твоїй путі.
Скільки страждань було, від різок
болі,
Та вистояв ти мужньо у житті.
Отой весняний
тридцять восьмий рік
Приніс тобі
омріяну свободу.
Дві тисячі
п’ятсот карбованців навік
Брюллов поклав
за вільную дорогу.
Ти вільним став, в твоїх руках
Твоя подальша доля опинилась.
А все, що було в тих роках,
В поезіях твоїх відбилось!
*
* * *
* * *
Важкі роки,
важке дитинство,
Якого майже не
було.
Та у душі нема
презирства
До інших діток. Повезло!
Для них створив ти світ прекрасний,
Природа в ньому ожила:
Тихесенько там вечір гасне,
Калина в лузі зацвіла,
Защебетав
соловейко
Голосно у гаю…
Так чудово!.. За
Шевченка
В серці гордість
маю.
*
* * *
* * *
Були колись в
Україні
Великії люди,
Що своєю
творчістю нас
Берегли від
«Юди».
Був Шевченко серед них –
Прекрасний письменник.
Все в поезії відбив,
Наче вів щоденник.
Десять літ
заслань, тюрми
Не пройшли
безслідно:
Молодий, в
розквіті сил…
Працював би
плідно!
Та, на жаль, не сталось так.
Куди все поділось?
Ти тепер живи в серцях! –
Нам цього б хотілось!
*
* * *
* * *
«У всякого своя
доля…»
Так і в України.
Хтось швиденько
встав на ноги,
А хтось ні й
понині.
Україна довго спить,
Не хоче піднятись.
Тут гримить, і там гримить,
Треба рятуватись.
Ти, Кобзарю,
поможи
Цю біду здолати.
Слово вірне
підкажи,
«Думку» можеш
дати.
Хай слова твої святі,
Помагають в битві.
«За Вкраїну!», «За життя!» -
Просимо в молитві.
*
* * *
* * *
«Думи мої, думи
мої»,
Ви мої
рідненькі!
Станьте цвітом
на папері
Для
Вкраїни-неньки.
Хай вас вітер порозносить
І в степ, і в долини,
Щоб весь народ пробудився
І жив для країни.
Щоб заводи
будували,
І робота була…
Щоб зарплату
дати гідну
Влада не забула.
Хай не їдуть з України
Всі чеснії люди
В рабство гроші заробляти:
Діти йдуть – в «нікуди»!
Піднімися,
Тарасе, устань!
Поглянь оком на
свою країну.
Чи такою ти
бачив її,
Коли жив, ще й
за неї загинув?
Підкажи українцям слова,
Поведи їх усіх за собою!
Слава твоя навіки жива –
Не зроби Україну рабою.
*
* * *
* * *
Як прекрасно
тепер, коли думаєш й робиш, що хочеш.
Як прекрасно
тепер, коли вільно малюєш і спиш,
І слова всі, як
грань, на язичнім верстаті ти точеш,
А народ не
встає, він у норах сидить, наче миш.
Пробудися, країно! Я пишу тобі скільки
поезій!
Пробудися, народе! Хай це буде для
тебе все сон!
Я вкладаю в «Кобзар» свій слова такі
гострі, як лезо –
І я вірю: ти встанеш, будеш вільна від
Сяну по Дон!
*
* * *
* * *
Я вірю в
майбутнє твоє, Україно!
Тобі вистачає
здоров’я і сил.
Не впадеш ти
більше в житті на коліна,
У ноги не заб’є
ніхто гострих шил.
Я вірю в майбутнє твоє, Україно!
«Ти сильна і горда», - Шевченко казав.
Ти будеш «цариця», не будеш «руїна»!
За тебе, Вітчизно, життя він віддав.
Я вірю в
майбутнє твоє, Україно!
З тобою
Шевченко, з тобою «Кобзар».
Кріпися, народе,
єднайсь воєдино –
Щоб літ через
два веселивсь ювіляр!
 | ||||
Моя випускниця Козловська Христина друкується в періодичних виданнях журналу "Обрій"
|
------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Драматичний гурток "Орфей" - п'єса "У чужому пір'ї" Марійки Підгірянки
Немає коментарів:
Дописати коментар